Із давніх-давен сільські малювальниці – майстрині з розпису хат та їх внутрішнього оздоблення – прикрашали свої помешкання зображеннями дивовижних квітів та птахів. Уславлений осередок декоративного розпису – селище Петриківка - добре відомий на всьому Придніпров’ї.

Щоб поглянути на зразки петриківського розпису і познайомитись із майстрами сюди їдуть звідусіль. 

Тож, коли з’явилася нагода відвідати цей осередок відомих малювальників, «Жовтоводські вісті» із задоволенням вирушили в путь.

Подорож до Петриківки була організована ветеранською організацією ДП «СхідГЗК». Отже, 25 липня рано-вранці й розпочалася наша екскурсія. 

Попереду весело бігла дорога, за вікнами автобуса миготіли соняшники, які, наче вдивлялися в обличчя сонечку, повернувши до нього голівки, минали лани, населені пункти… І ось нарешті прибули. 

Забігаючи наперед, слід сказати, що у Петриківці відомий розпис використовується досить активно – на будівлях дитсадка і магазину, офісного приміщення, помешканнях тощо. Але, без перебільшення можна сказати, найграндіозніший малюнок (фриз), який минулого року розмалювали дев’ять майстринь, зустрічає гостей селища просто при в’їзді до нього. 

Саме з розповіді про те, як створювався цей фриз, і розпочалася наша екскурсія в Петриківському музеї етнографії, побуту та народно-прикладного мистецтва, будівлю якого також прикрашають відомі у всьому світі квіткові мотиви.

Екскурсовод Олена розповіла, що калиново-квітковий фриз, довжиною 120 метрів та шириною близько 80 сантиметрів, який прикрасив паркан у селищі, увійшов до Книги рекордів України.

При в’їзді до селища ми побачили дату – 1772 рік. Це дата не створення Петриківки, а першої письмової згадки про неї. Саме того ж року жителі села Курилівки, що за 20 кілометрів від Петриківки, звернулися до кошового отамана Петра Калнишевського (тут були його зимівники) зі своєю бідою. Їхню церкву підтоплювали дніпровські води. І тоді з дозволу Калниша дерев’яну церкву перенесли до Петриківки, точніше – просто перекотили на дерев’яних котках. І перша письмова згадка про село – це прохання Калнишевського до вищого духовенства про освячення церкви на новому місці.

У Петриківці малювальниці не вважали себе великими майстринями

Кажуть, що раніше у Петриківці художників зовсім не було. Кожна жінка в селі до великого свята заново білила хату і заново її розписувала. І жодна не вважала себе майстром, малювала, щоб гарно було в оселі й надворі. 

Кожна господиня с.Петриківка прагнула зробити свій будинок наймальовничишим. Найстаранніших господарочок у Петриківці називали «чепурушками». 

Перші розписи були суто рослинними, потім почали з’являтися птахи, люди, цілі композиції.

Фарби виготовляли з рослинних матеріалів. Із бурячка – темно-червоний колір, з вишеньки – яскраво-червоний, витяжка з зеленого листя – зелений, пелюстки соняшника – жовтий, відвар лушпиння, який використовується і досі, – коричневий. Для того, щоб фарби добре трималися стіни, додавали вишневий клей і цукор. 

Паперові ж мальовки робили взимку цілими сім’ями, а навесні все це мішками везли на базар. Продавали недорого, людям на радість – «стьожки» з квітковим орнаментом на оздобу печі, мальовки для стелі, мальовані рушники для стін.

У кожного майстра були свої секрети й свої орнаменти. Калина, мак, цибулька, півники, зозульки – усе, пов’язане з природою. 

Згодом петриківські майстри відкрили для себе нові матеріали – порцеляну, метал, дерево, кераміку і, навіть, пластмасу.

Цікавою є символіка мотивів петриківського розпису. Так композиція букет-вазон - це одвічний образ квітучого дерева життя; лиштва (фриз) символізує безкінечність; квітка – вершина краси природи; калина – символ дівочої вроди; мальва – козацької доблесті; дуб – вияв сили та мужності; зображення птаха – символ гармонії, світла, щастя; півник символізує пробудження, відродження; зозуля уособлює таємницю вічного плину часу.

Тільки в петриківському розписі є така квітка, яку назвали «цибулинка» (схожа на розрізану вздовж цибулю); коли цибулинка трохи полежить, вона підсихає і наче трішки розкривається, от і з’явилась назва «кучерявка». Майже на всіх є калина, різні квіти, трави. Але всі вони відрізняються від природних, оскільки пропущені через душу художника. 

Петриківський розпис виконується без олівця. Тобто, малюється центральна квітка, потім крупні квіти, а далі – як на душу ляже. Сам майстер не знає, що у нього вийде в кінці.

Ягоди та деякі квіти - просто пальцем, використовувались стебла, тріски, згодом з’явилася славнозвісна «кошачка» - тоненький пензлик із котячої шерсті. Як і в давні часи, для написання орнаменту сучасні майстри користуються тими ж інструментами. 

Кошачки виготовлюються тільки вручну і не кожен майстер вміє їх робити. До речі, екскурсовод розповіла, що котики, хутро яких використовується для виготовлення кошачок, зовсім не страждають від цього. Навпаки, їх добре годують, миють спеціальними шампунями, доглядають краще, ніж звичайних Мурок.

Одним із перших серйозних дослідників та збирачів творів петриківських «малювальниць» був катеринославський історик і етнограф Дмитро Яворницький. Першими стали відомі імена майстрів Т.Пати, Н.Білокінь, І.Пилипенко.

Сьогодні Петриківка – це селище міського типу, в якому мешкає усього 5 тисяч осіб. Славиться вона не лише художниками, а й майстрами з різьблення по дереву, плетіння з лози і соломи, вишивальницями. По всьому світу розходяться звідси унікальні сувеніри. Декоративному ж розпису тут навчають ще з дитсадка. Потім у школі – на уроках праці. Відмінною рисою сучасного петриківського живопису є рослинний, перш за все, квітковий мотив.

Послухавши цікаву розповідь про історію виникнення й розвитку петриківського розпису, виготовлення ляльок-мотанок, які також були представлені в музеї, подивившись на твори майстрів унікального живопису, наша делегація залишила запис у книзі відгуків про свої враження від перебування, і, придбавши сувеніри, вирушила до Жовтих Вод. Дорогою додому подумалось, що петриківські квіткові мотиви особисто мені знайомі з дитинства. Чорні розписані тарелі з яскравими квітками і птахами, розмальовані такими знайомими «цибулинками» й калиною солонки, писанки, ложки… Ці предмети завжди були такими звичайними і чомусь ніколи не спадало на думку, що це щось особливе, унікальне. А виявляється, так і є.

Недаремно у 2012 році Міністерство культури України визначило петриківський розпис об'єктом нематеріальної культурної спадщини України. Також цей розпис було номіновано до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО.

Нині знаменита техніка малювання перетворилася на бренд. Наприкінці січня 2013 року створено логотип «Петриківка». Його безкоштовно передали майстрам знаменитого селища, аби вони могли доводити покупцям автентичність своєї продукції. 

Залишається побажати петриківському декоративно-орнаментальному малярству подальшого розвитку і збереження художньої спадщини.