Із 2007 року на Чорнобильській АЕС, зокрема, за міжнародними програмами, ведеться робота з перетворення об’єкта «Укриття» на екологічно безпечну систему: будується захисна споруда – новий безпечний конфайнмент (НБК).

Із 2009 по 2011 рік у роботах із будівництва конфайнмента брав участь жовтоводець Андрій Іванов, який відповів на запитання «Жовтоводських вістей».

На станції працюють і українці, і іноземці

На ЧАЕС Андрій Іванов працював за професією «монтажник бетонних і сталевих конструкцій». «Загалом, усе життя я працюю з обробки металу: токар, токар-розточник, шліфувальник, - розповідає Андрій. - Тій професії, що знадобилася на ЧАЕС, нас навчали у м.Славутич протягом двох тижнів. Окрім цього, були заняття з радіаційної безпеки, засобів захисту тощо».

А.Іванов розповів, що на ЧАЕС будівельними роботами керує французький концерн «Novarka», який є генеральним підрядником. Саме він наймає субпідрядників на виконання різних видів робіт. Працює персонал як український, так і іноземний. «Багато працює італійців, іспанців. ІТР середньої ланки набирали по всьому світу. Я там зустрічав людей із Південної Америки, Філіппін, - говорить Андрій. - У іноземного персоналу умови дещо інші, ніж в українців. У них і зарплати вищі, страховки медичні серйозні. Я звернув увагу на те, що в іноземців зовсім інше ставлення до робіт, які хоч трішки пов’язані з небезпекою для здоров’я, життя, а також - підхід до усього: від забезпечення засобами захисту високого рівня - до харчування. У французів, наприклад, у штаті є дієтолог, який комплектує меню, що сприяє виведенню радіонуклідів з організму.

Я працював у трьох організаціях: у двох українських субпідрядників – «Укренергомонтаж» (м.Київ, на даний час установа вже не існує), потім перейшов до «Буденергомонтаж» (м.Славутич). Працював і у французів.

Окрім штатного персоналу станції, який мешкає у м.Славутич, усі інші працюють вахтовим методом, зазвичай: 15-15, тобто, 15 днів відпрацював, 15 днів – удома. «Вахтовики», як правило, мешкають у Чорнобилі. У тих, хто близько живе, наприклад, у селах за межами 30-км зони, графік може бути: 4-4, 5-5. Тобто, сталого колективу немає, кадри постійно міняються».

Чим довелося займатись на ЧАЕС

Коли А.Іванов уперше приїхав на ЧАЕС, там ще не було монтажного майданчика під зборку нової захисної споруди. У той час виконувалось дуже багато підготовчих робіт, пов’язаних із реалізацією проекту будівництва НБК. За словами нашого земляка, насамперед, усі приміщення 4-го енергоблоку приводились до абсолютно протипожежного стану із тією метою, що коли усе буде накрито новою оболонкою, усередині максимально убезпечити від виникнення пожежі: вилучалося усе виведене з ладу електрообладнання, займисті матеріали, повітропроходи, в яких накопичився за десятки років пил. Закривались усі пішохідні галереї, усі отвори, де міг виникнути протяг.

Це була перша частина підготовчих робіт, в яких він брав участь.

Був ще один контракт – зі встановлення датчиків на 4-му енергоблоці – всередині старого саркофагу на монтажних конструкціях під покрівлею, в зоні руїн і в приміщеннях, котрі межують із 3-м блоком та знищеним реакторним залом 4-го енергоблоку. Датчики радіаційної, ядерної, сейсмічної, пожежної безпеки монтували з виведенням на загальний сервер.

Андрій повідомив, що на спорудженні НБК працює багато іноземної техніки, яка застосовується буквально на усіх етапах і для виконання будь-яких робіт. Приміром, монтаж нової вентиляційної труби на 4-му енергоблоці проводили висотним краном. Українських крановиків не залучали. До речі, нову венттрубу встановлювали на деякій відстані від старої, яка на усіх фотографіях стирчить над саркофагом – смугаста така. За проектом вона потрапляла під купол, а вентиляція все одно потрібна.

Під час підготовчих робіт на проммайданчику, де зараз монтують НБК, вирівнювали територію і прокладали з північної і південної сторони станції два котловани для фундаментів рейкових шляхів (новий купол пересувається рейками). «Коли туди зайшла важка техніка для виконання земляних робіт, почали знаходити речі, які у 1986 році там закопувались, - розповідає А.Іванов. - Приміром, пожежну машину відкопали, БТР, залишки підйомного крану. Усе це страшно «фонило» і усі роботи через це були призупинені. Ніхто не знав, що з цим робити. Щоб його повністю вийняти – треба вирити яму. Вирити яму трактором неможливо – багато деталей виступають, направити туди людей теж не можна. Зібралась комісія, щоб вирішити це питання. Через такі затримки переносились строки виконання проекту».

Нашому земляку довелося побувати на так званих «мінусових» відмітках. «На атомних станціях поверховості немає, там відмітки за метражем. Приміром, підвал – це мінус 4,6 м, якщо вище, - відповідно, знак «плюс», - розповідає Андрій. - Під станцією проходять бетоновані галереї, на яких прокладені силові кабелі. Наша робота полягала в тому, щоб видалити звідти всі ці кабелі, оскільки це пластик, а значить, пожежонебезпечно. У цих підвалах води – по коліна. Уся вода ззовні, разом із розчином для пилопригнічення (за регламентом, усі поверхні орошаються спеціальним розчином, щоб пил не накопичувався і не розносився навкруги), потрапляють до підвалу. Ця рідина нагадує емульсію. Там гамма-активність невелика, а бета-випромінювання – значне. Тож треба було бути дуже обачним, щоб частки не потрапили на незахищені ділянки тіла».

Андрій розповів про процедуру прийому-здачі виконаних робіт: «Будучи на посаді майстер-бригадир, щоб відзвітувати, я брав із собою фотоапарат. На станції була розроблена спеціальна технологія фотодокументування: під яким кутом фотографувати, що повинно потрапити в кадр тощо. Після фотофіксації надаєш керівництву флешку з матеріалами фотозйомки».

Контроль дозових навантажень

Що стосується дозових навантажень працівників, Андрій Іванов розповів таке.

«Ми носили один накопичувач постійно, який був із нами і на роботі, і в Чорнобилі. Його перевіряли двічі на місяць на загальну накопичену дозу. А другий датчик – налаштований на 300 мкР/год - брали тільки на роботу. Не важливо, скільки я відпрацюю – півгодини, годину, якщо дозове навантаження перевищує цей рівень, датчик подає звуковий сигнал і це значить, що я повинен негайно залишити місце роботи.

На об’єкті були такі місця, де моя зміна закінчувалась через 20, 40 хвилин. До слова, особливість датчика, який нам видавали на зміну, - чим потужніше потік гамма-випромінювання, тим він голосніше пищить.

Старий саркофаг – не герметичний, тож випромінювання досить суттєве. Було декілька випадків, коли треба було піднятися на покрівлю саркофагу. Там є такі місця, через які просто йти не можна було – тільки бігти». На моє питання, чи змогли б іноземні працівники, ось, як наші, пробігти там, якщо треба, А.Іванов відповів: «Вони туди взагалі не ходять».

Перед початком зміни і після її закінчення весь персонал обов’язково проходить медичний контроль у санпропускнику (шестиповерхова будівля): там декілька роздягалень: «чиста» і «брудна». «У «чистій» роздягальні залишаєш свій одяг, в якому приїхав із Чорнобиля, далі переходиш до зали, де в тебе знаходиться робочий одяг, між ними – душова. По завершенні зміни – у зворотному порядку, - розповідає А.Іванов. - У «брудних» роздягальнях стоїть окрема ємність для спецодягу, який іде або на дезактивацію, якщо їй підлягає, або захоронюється у спеціальних могильниках, розташованих у селищі Буряковка. Так само і засоби захисту – комбінезони, маски, рукавички, бахіли – усе це одноразове: після зміни викидається до контейнера, і далі - у Буряковку.

У санпропускнику встановлений датчик «СІЧ» (сумарна інтегральна частота), він сканує людину на наявність радіонуклідів всередині організму. Визначає, з якими параметрами ми заходимо на зміну, і з якими виходимо. Якщо в кінці зміни є перевищення визначених параметрів, людину відправляють знову у душову. Інколи бувало доводилось митися по 5-6 разів. Після душової надягаєш халат і йдеш до медиків. Якщо вони дають «добро», тоді вже можна одягнути свій звичайний одяг і їхати до Чорнобиля, який розташований від станції на відстані 17 км.

На станції багато установок для контролю дозових навантажень працівників, які можна налаштувати на різні види випромінювання (до речі, до розробки цих датчиків долучився і наш «Позитрон»). Навіть на вході до їдальні стоїть датчик. Якщо є перевищення – подається звуковий сигнал».

Чорнобиль – тепер звичайне місто

Наприкінці нашої розмови Андрій розповів, що місто Чорнобиль, переважно, «чисте», адже його «мили» роками. Щоправда, є декілька плям, але про них усі знають і туди не ходять. А в іншому – звичайне місто: магазини, кафе, пошта, міліція, своя ТЕЦ, гаряча вода цілий рік…

Підготувала Наталя Сіра.

Довідка

Конфайнмент являє собою величезний купол, яким планується ізолювати зруйнований четвертий енергоблок ЧАЕС від навколишнього середовища не менш, ніж на 100 років. Його вартість становить 2,1 млрд євро. Саму споруду зводять у 300 метрах від реактора.

Згідно з інформацією, що вміщена на сайті chnpp.gov.ua, до складу НБК входить:

- основна споруда, яка включає арочну конструкцію, проліт якої в напрямі північ-південь складає 257,44 м, висота 108,39 м, довжина 150 м, фундаменти, західну і східну торцеві стіни, необхідні забезпечуючі та допоміжні системи;

- технологічний корпус, який включає ділянки дезактивації, фрагментації і упакування, саншлюзи, майстерні та інші технологічні приміщення;

- допоміжні споруди.

Шляхом будівництва НБК досягається:

- підвищення рівня радіаційної безпеки; цілісність оболонки НБК обмежує радіаційний вплив на населення, персонал і навколишнє середовище на період експлуатації 100 років;

- зменшення вірогідності аварійного обвалення за рахунок демонтажу нестабільних конструкцій;

- зменшення наслідків аварійного обвалення за рахунок захисних і несучих конструкцій та систем контролю усередині НБК;

- підвищення ядерної безпеки об’єкта «Укриття» за рахунок виключення попадання атмосферної вологи на скупчення ПВМ, що значно знижує ризик виникнення ланцюгової самопідтримуваної реакції.

На замовлення Чорнобильської АЕС розробку концептуального проекта НБК здійснили консорціум компаній Bechtel і Battelle (США), EDF (Франція) із залученням українського консорціуму КСК (Науково-дослідний інститут будівельних конструкцій (НДІБК), Київський інститут "Енергопроект" (КІЕП), Міжгалузевий науково-технічний центр "Укриття" (нині Інститут проблем безпеки АЕС).

До речі

У надрах четвертого блоку ЧАЕС досі перебуває 95% ядерного палива, яке було завантажено в 1986 році. Станом на момент аварії оціночна кількість палива в ньому становила 180-190 тонн. Остаточно ЧАЕС була зупинена в 2000 році.