Більше року представники різних церков із Жовтих Вод здійснюють спільні поїздки в зону АТО та у військові шпиталі. Про місію церкви та життя людей на звільнених територіях Донбасу розповів пастор церкви «Живі Води» Роман Василенко.

- Розкажіть про географію ваших поїздок та напрямки діяльності.

- Сьогодні Господь дає можливість церкві допомагати нашим громадянам на Донбасі. Ось уже більше року християни чотирьох церков нашого міста беруть участь у поїздках до зони АТО. За цей час ми неодноразово відвідували солдат у військових частинах, місцевих мешканців у селищах, розташованих поблизу Донецька: Авдіївці, Водяному, Північному, Тоненькому, бували у військових шпиталях Дніпропетровська та села Черкаське (біля Новомосковська). Основна ціль наших поїздок – донести людям звістку, що Бог любить їх і не полишає навіть у тих обставинах, в яких вони опинилися. Крім того, веземо одяг, взуття, харчі, побутове приладдя, які жертвують наші жовтоводці. Співпрацюємо із Сергієм Іщенко, який очолює громадську організацію «Афган». Ця організація багато робить для допомоги військовим.

- Чи відчували небезпеку під час поїздок?

- Траплялися випадки, коли у військових частинах потрапляли під обстріли. В такі хвилини, перебуваючи в укритті, ми говорили солдатам, що навіть якщо через кілька хвилин нас не буде в живих, душа людини не вмирає. Для нашого спасіння Бог послав Ісуса Христа, який вмер за наші гріхи. Хто повірить у Христа, попросить у Нього прощення за свої гріхи і довірить Йому своє життя, того душа після смерті буде з Богом. Хто відвертається від Христа, той іде у вічну погибель, у пекло. Кожен сам, живучи на землі, обирає свою долю після смерті. Багато солдат дійсно звертаються до Бога в молитві. Тут особливо відчуваєш, наскільки людина безпорадна перед лицем смерті, і іноді лише випадок віддаляє тебе від вічності. Військові розповідають багато моментів, коли Господь зберігав їх життя. Попри всі закони фізики, багато гранат, які падали біля солдат, не розривались, тоді як снаряди, що летіли в степ, практично всі спрацьовували. Я зробив висновок: ми розповідаємо солдатам про Божу любов, а вони бачать її щодня наяву.

Господь і нам зберігає життя. Пригадується одна наша поїздка. Ми перебували у військовій частині. Віддали солдатам гуманітарну допомогу, спілкувались. В якийсь момент десь на підсвідомому рівні я чітко зрозумів, що нам треба від’їжджати. Так як місію свою ми виконали, то товариші погодились їхати додому.

Невдовзі мені зателефонував один із солдатів і розповів, що після нашого від’їзду почався сильний обстріл, і в тому місці, де кілька годин тому ще стояла наша машина, впав і розірвався снаряд. Наступного разу, коли ми приїхали до тієї військової частини, побачили на тому місці глибоку воронку діаметром близько двох метрів.

- У якому стані знаходяться населені пункти поблизу Донецька?

Тут зустрічаємо людей різного віку, навіть дітей, хоча здебільшого залишилися літні люди. Ці села відчули на собі масовані обстріли, багато домівок було розбито. У селищах Тоненькому і Водяному вже відбудовуються, перекривають пошкоджені дахи – волонтери допомагають будівельними матеріалами. Один чоловік розповідав, що під час обстрілів, як і більшість місцевих, ховався у погріб. Але одного разу з якоїсь причини він залишився на поверхні. Після обстрілу побачив, що погріб повністю зруйновано – у нього влучив снаряд.

Велика проблема для місцевих мешканців у тому, що не скрізь можна спокійно ходити, оскільки в землі багато нерозірваних снарядів і мін. З приходом холодів потрібні дрова. І хоча посадок з деревами багато, але туди небезпечно йти – всюди розтяжки з гранатами, міни і снаряди. А хто таки ріже дерева, стикаються з тим, що псуються пили – в деревах багато осколків. Слава Господу, що деякі волонтери привозять, крім усього іншого, й дрова. Мирні жителі кажуть, що виживають завдяки волонтерам.

- Чи мали можливість безпосередньо спілкуватися із пораненими у шпиталях?

- Так, у різних відділеннях ми зустрічали солдат, які вже воювали, і тих, хто знаходиться на профілактичному лікуванні. І ось мої спостереження: ті, хто ще не був у зоні АТО, менш схильні слухати Слово Боже, а ті солдати, які були в боях і під обстрілами, більше слухають Слово Боже, із радістю беруть картки з молитвою «Отче Наш» і молитвою покаяння, приймають у подарунок МР3-плеєри, знаючи, що там аудіозапис Біблії. Про те, що деякі з солдатів перебувають у шпиталі, їх рідні не знають, тому що хлопці не повідомляють додому – не бажають засмучувати рідних. Деякі кажуть: «Я одягнений в те, що привезли волонтери». Адже у поранених одяг, як правило, вже непридатний, бо обгорів або в крові.

Ми вдячні всім, хто допомагає нам в організації поїздок. Хтось жертвує гроші, хтось одяг та їжу, хтось молиться за діло Боже, а хтось їде на Донбас для благовістя і доставки гуманітарної допомоги. Хай благословить Господь кожного, хто бере участь у всьому цьому. Нехай Господь допоможе Україні, щоб ця війна закінчилася і солдати могли повернутися до своїх родин.

Тетяна КОРОБЕЙНИКОВА.