Цими днями минає двадцять літ, відколи у вересні 1989
року на Всеукраїнських зборах НРУ було створено Народний Рух України за
перебудову. Першим головою Руху став відомий поет Іван Драч. Основною метою НРУ
було здобуття Україною державної незалежності, національне відродження
української нації.  За приблизними даними на 1991 рік у лавах Руху
перебувало до трьох мільйонів членів та прихильників НРУ. А очолював його тоді
видатний український політик В’ячеслав Чорновіл.
У лютому 1989 року газета «Літературна
Україна» опублікувала проект Програми НРУ. І тут-таки почалось нищівне
шельмування Руху з боку тодішньої системи. У Жовтих Водах наприкінці березня
1989-го антирухівську резолюцію прийняла міська конференція ветеранів.
За створення міських осередків Руху та
Товариства української мови імені Тараса Шевченка з весни 1989 року взялися
майбутні їх очільники Іван Смаглій та автор цих рядків.
Ціною тяжких зусиль, подолання непримиренного
опору 25 серпня 1989-го в Жовтих Водах нарешті вдалося створити осередок
Товариства української мови, до якого ввійшло близько сорока осіб. Як на мене,
цьому посприяв мій тодішній червневий лист до української групи З’їзду народних
депутатів СРСР щодо гласності, стану української мови, жовтоводської екології,
а особливо мій принциповий українськомовний виступ на пленумі міськкому КПУ 5
серпня 1989 року з питань демократизації, національного відродження,
української мови, діяльності НРУ та ТУМу, підтриманий представником обкому.
Честь організувати й очолити ТУМ у місті випала мені. Відтоді вважаю себе також
членом НРУ. А восени того року рухівці і просвітяни вже взяли участь у роботі
міського політичного дискусійного клубу.
Зі створенням Руху було складніше. На початку
жовтня 1989-го в Жовті Води приїхали інструктор ЦК КПУ С.Брокченко та
інструктор обкому КПУ В.Яблонський. Поспілкувавшись зі мною, вони поставились
до нашої позиції з розумінням. Адже на той час першим секретарем ЦК КПУ замість
В.Щербицького був обраний «демократ» В.Івашко.
10 серпня 1990 року ми організували біля ще не
відкритого пам’ятника козакам-визволителям України невеликий мітинг за участю
вінницьких студентів, які поверталися з Нікополя, з 500-річчя Українського
козацтва.
Вітати їх від імені жовтоводців доручили мені.
А збори ініціативної групи зі створення в
місті осередку НРУ відбулися 3 жовтня 1990 року в нинішньому приміщенні ліцею
за участю 14 осіб. Але, хай і розрізнено, жовтоводський ще не зареєстрований
Рух діяв усе активніше.
19 травня 1990 року разом із рухівцями та
козацтвом із Січеслава й інших міст біля ще не відкритого пам’ятника Богданові
Хмельницькому, Максимові Кривоносу та Іванові Богуну ми провели перший великий
рухівський (несанкціонований) мітинг пам’яті козаків-визволителів України,
учасників битви на Жовтих Водах на честь 343-річчя тієї славної Перемоги. У
приміському селі Боголюбівці було поставлено й освячено восьмиметрового
пам’ятного хреста. Так Рух започаткував у Жовтих Водах традиційне святкування
річниць битви 1648 року – Свят козацької слави, які відтоді проводяться щотравня.
Зареєстрована була жовтоводська міська
організація НРУ в першій половині липня 1991 року, а перші, організаційні збори
осередку Руху пройшли 19 липня 1991-го на стадіоні СПТУ-35. Головою міської
організації Руху було обрано Івана Смаглія.
3-го серпня за активної участі Руху в місті
урочисто відкрився меморіал Козацької слави. Чотиригодинне свято було
приурочене до 500-річчя Українського козацтва. Вперше в місті пролунав гімн «Ще
не вмерла…», майоріли національні прапори України, один із яких того дня вперше
в житті тримав і я.
24 серпня 1991 року Рух палко вітав
жовтоводців із проголошенням незалежності України. 25 серпня Блок демократичних
сил, до якого входили переважно рухівці та їх прихильники, звернувся до жителів
міста з Відозвою, яку підписали 25 патріотів, про підтримку незалежності
України, зокрема й на Референдумі 1 грудня. А на ринку того дня ми провели
мітинг-відгук на ту історичну подію. Прийняли Звернення НРУ і Заяву ТУМу з
цього приводу. Масовий мітинг відбувся і 26 серпня біля міської ради.
А 27 вересня 1991-го було організовано мітинг
на честь проголошення незалежності України в парку Слави, коло козацького
пам’ятника. Над будинком міськради на вимогу Руху нарешті вдалося підняти
освячений у Софії синьо-жовтий прапор – зробили це депутат міської ради Василь
Таранович та член Народного Руху Олександр Топчій. Було прийнято Звернення
демократичних течій міста з закликом жовтоводців до злагоди й мирної вільної
праці, яке підписали міські організації НРУ та ПДВУ і депутатська група «За
демократичне відродження».
Тієї осені республіканські ЗМІ на підставі
спрямованого нашим Рухом до Верховної Ради й до обласних інстанцій листа «Жовті
Води – в екологічній небезпеці!» з 1500 підписами жовтоводців оприлюднили
інформацію про тривожну екологічну ситуацію в Жовтих водах. Рух організував
прийом громадян із соціальних, екологічних та інших питань. Це сприяло тому, що
Жовтим Водам зрештою таки було надано, хай і врізаний, але ж пільговий
соціально-екологічний статус.
Із листопада 1991 року осередок НРУ очолив
молодий, енергійний патріот Ігор Курносов. Це помітно активізувало роботу
організації, що було вкрай важливо за місяць до Всеукраїнського референдуму.
30 листопада в парку Слави пройшов великий,
потужний рухівський мітинг, у якому, крім сотень жовтоводців, узяли участь і
тернопільські рухівці, які приїхали сюди як спостерігачі на Референдум та
вибори Президента.
Наступного ж дня – 1 грудня 1991 року 90,2%
жовтоводців проголосували за незалежну Україну.
У найактивніші періоди діяльності осередку НРУ
до нього входило до 50 членів і сотні прихильників.
Разом із міською громадою Рух організував і
провів у місті перший в Україні референдум «Про припинення повноважень
Жовтоводської міської ради народних депутатів у 1993 році», в якому, хоч мети й
не було досягнуто, але рухівців підтримало близько 10 тисяч жовтоводців.
Чималий внесок наш Рух зробив в обрання
Олександра Барабаша народним депутатом України 1990 року, у створення міської
українськомовної газети «Жовтоводські вісті» восени 1989-го, а пізніше (цим
займалася вже спадкоємниця Руху – Українська Народна партія) – Української православної
церкви Київського патріархату, спорудження пам’ятника жертвам голодомору
1932-1933 років, а 2004 року – в події Помаранчевої революції («Майдану»).
Активними, принциповими поборниками
незалежності України на початку 90-х і в наступні роки, вмілими громадськими
організаторами були члени і прихильники жовтоводського Руху: колишні голови
міської організації НРУ Іван Смаглій, Ігор Курносов, Іван Кальниченко, Анатолій
Ворфлик, Віктор Дорофієнко, нинішні керівники осередків УНП Валентина
Трофимович; «Просвіти» - Наталя Ярош.
Самовіддано працювали в Русі Михайло Басюк,
Володимир Нагурко, Володимир Веремчук, Микола Стадник, Денис та Софія Погуци,
Родіон Декончук, Володимир Панченко, Анатолій та Раїса Лоцмани, Петро й Ганна мільки,
Валерій і Людмила Кругові, Михайло Короп, Наталя Гудкова, Костянтин Донін,
Сергій Семенів, Олександр Топчій, Василь Антибура, Валентина Тиверіадська, Анатолій
Трифунтов та багато інших.
Всіляко підтримували нас у рухівських справах
народний депутат України Олександр Барабаш, заступник голови міськвиконкому
Валерій Лужбін, львівський рухівець і просвітянин, колишній жовтоводець Дмитро
Литвин, редактор газети «Робітнича трибуна» Микола Калюжний, голова осередку
УРП Владислав Петренко, координатор осередку ПДВУ Костянтин Дука, редактор
газети «Трудова слава» Валентина Черкасова, тележурналісти Віктор Данилюк і
Юрій Холмогорський та ще багато хто.
Чимало кого з наших побратимів по
національно-визвольних змаганнях 1989-1991 та наступних років, на жаль, уже
немає серед нас. Вічна їм шана та пам’ять.
Немає й того руху, який так активно діяв на
стику 80-х і 90-х років. Його спадкоємицею в Жовтих Водах стала Українська
народна партія.
Та живе українська незалежність, Українська
держава, українська нація. І житиме, незважаючи ні на які зловорожі вилазки і
кризи.
Не забуваймо ж рухівського
національно-демократичного досвіду виборювання незалежності України,
національного відродження.
Народний Рух не був святим – мав і позитиви, й
негаразди. Та нам, рухівцям, нічого соромитись і є чим пишатись у своїх
політичних біографіях. Спасибі ж вам, друзі й соратники 1991 року, за вашу
любов до України і відданість їй, за все, що ви зробили для неї в той
історичний час.
З 20-річчям Народного Руху і товариства
«Просвіта», шановні жовтоводці! Слава Україні!
Анатолій
Ворфлик,
член
Народного руху України з 25 серпня 1989 року, член національної спілки
журналістів України.
| 
