У новорічно-різдвяні дні в редакції «Жовтоводських вістей» відбулася зустріч із «золотим» голосом Жовтих Вод і просто гарною жінкою – Ганною Анатоліївною Шкворець. Її голос неможливо не впізнати – сильний, глибокий, до «мурашок» по шкірі. Її спів є окрасою різноманітних міських (і не тільки) заходів. Під час знайомства Ганна Анатоліївна розповіла, що, окрім співу, вона ще пише вірші. Музичної освіти не має.

Народилася Ганна Анатоліївна в селі Чистопіль П’ятихатського району у співочій родині – і батько, і мати мали гарні голоси. Ганна співати почала з раннього дитинства, щойно почала ходити та розмовляти. Улюблена її пісня тоді була «Калинка-малинка». Співаючи «Калинку», заробляла цукерки, пригадує з посмішкою Ганна Анатоліївна. Її навіть у селі називали «Калинка».

Закінчила вісім класів Чистопільської восьмирічної школи, 9, 10 класи – вечірньої. До 1969 року працювала в колгоспі, потім – у П’ятихатках – провідником пасажирських потягів.

- Ганно Анатоліївно, як розкривався Ваш співочий талант?

- Узагалі-то, спочатку я танцювала. Виходило досить добре, мені навіть давали направлення до Дніпропетровського театрального училища у балетно-хореографічну студію. Але, на жаль, такий момент був у моєму житті, що я не могла поїхати сама, а батьки не мали можливості мене повезти туди, були труднощі великі. Так я і не поїхала. Потім потихеньку почала співати академічним високим голосом. Працюючи в П’ятихатках, була солісткою в ансамблі «Зелені вогні» при залізниці. А потім один акордеоніст із залізничного клубу сказав мені, що академічний – не мій голос, порадив: «Відкрийся!». Дав мені заспівати пісню на воєнну тематику, і в приспіві я як відкрилась, аж сама присіла, бо злякалась. А він говорить: «Оце – твоє!» Після того я співаю народним голосом.

У 1977 році з чоловіком та сином переїхали жити до Жовтих Вод. Чоловік працював на заводі «Електрон», я – в дитячому садочку.

Якось в одній компанії мене почула жінка, котра відвідувала хор «Веселка», і запропонувала долучитися до цього колективу. Так я почала співати в хорі. Очолював «Веселку» на той час Кольчиба Леонід Іванович. Була нагороджена нагрудними знаками Лауреата Всесоюзного фестивалю самодіяльної народної творчості 1983-1985, 1987 років та нагрудним знаком ВЦРПС «За успіхи, досягнуті в самодіяльній творчості». У 2001 році брала участь у Всеукраїнському фестивалі мистецтв та народної творчості Дніпропетровщини, який проходив у Національному палаці «Україна» у Києві.

- Які пісні у Вашому репертуарі?

- І народні, і естрадні.

- Як Ви відчули в себе потяг до написання віршів?

- Коли я працювала в дитячому садочку «Оленка» в Жовтих Водах, перед 8 Березня написала вірш про нашу завідуючу. От прийшло таке бажання. Раніше я складала вірші, але не записувала їх. А потім уже почала це робити. Інколи тема якась прийде в голову - сідаю і пишу. Але, зазвичай, слова мені приходять уночі. Так я встаю і бігом пишу, адже, якщо цього не зробити, вранці уже нічого не пам’ятаю.

- Як складалася Ваша творча доля?

- Як я вже говорила, співала у «Веселці», потім – у хорі «Журавка», що в Будинку культури «Родина», а тепер – сама по собі. Співаю акапельно. Беру участь у різних заходах, коли запрошують.

- У Вас є вірші про чорнобильську катастрофу. Зачепила Вас ця тема?

- Так, зачепила. Брала участь у міжнародному фестивалі «Чорнобильські мотиви». У 2007 році стала дипломантом І ступеню в номінації «Кращий соліст-вокаліст», а в 2012 році – дипломантом ІІІ ступеню в номінації «Краща авторська пісня».

Подруга якось запропонувала мені написати вірш на тему чорнобильської катастрофи, я почала писати і вийшов не один, а декілька віршів. У мене вже є три пісні на мої вірші на тему Чорнобиля. От читаю вірш, а в мене вже мелодія в голові з’являється. Починаю його співати.

- Коли Ви їздили до батьків, мабуть, усе село сходилось послухати вашу співочу родину?

- Так, сусіди приходили, бо це був для них, наче, концерт.

- Хтось співає із Ваших близьких?

- У сина голос хороший, але на людях він не любить співати. Онучка підростає, ходить до музичної школи по класу скрипки. Кажу їй: «Лєрусю, давай почнемо співати, я тебе вивчу», а вона відповідає: «Бабусю, я не люблю співати». Не хоче.

- Тож послідовників немає?

- На щастя, є. Мені хочеться «передати естафету» молоді, щоб розкривались юні дарування. На останньому фестивалі «Чорнобильські мотиви», що проводиться у Дніпропетровську, була дівчинка з Жовтих Вод - Влада Бучану. Я їй подарувала свою пісню, підучила співати, і вона зайняла перше місце. Влада - талановита дитина, у неї гарний народний голос. Дуже старанна. Ходить до музичної школи на вокал.

- Як Ви вважаєте, потрібна все ж таки музична освіта самодіяльному виконавцеві?

- Звичайно, потрібна. От якби я знала нотну грамоту, то записувала б ноти своїх пісень.

- Ми зустрічаємось із Вами у новорічно-різдвяні дні, що б Ви хотіли побажати жовтоводцям, творчим людям?

- Побажаю миру нашій країні, це - найголовніше. Буде мир, буде тоді і щастя, і здоров’я. Так уже повелося, що талановитій людині дуже важко пробиватися, особливо коли немає коштів. Тож молодим виконавцям бажаю наснаги, терпіння, і нехай собі співають.

Наталя Сіра.

Вірш «Зима»

Пада сніг, неначе пух,

Над землею він кружляє.

Тихо-тихо поле й луг –

Все довкола накриває.

Я долоні підставляю,

Впав сніжок, за мить – нема.

З руки краплею сповзає,

У сніг падаю сама.

Сосна біла, і ялина,

Геть задумливі стоять,

Мов у сукні наречена,

Всі дерева гомонять.

Ясен, бук, дуби і кедри,

Кучеряві та стрункі

У шапках та білих пледах,

Гордовиті всі такі.

Аж тут вітер десь узявся,

Поздував легенький сніг,

Горобець злетів, злякався,

І до хати кіт побіг.

Ганна Шкворець