27 лютого в
ЦНТКтаД ДП «СхідГЗК» відбувся вечір, присвячений 90-річчю найстаршого учасника
Народного театру, – Василя Садовнікова. Василь Олексійович Садовников і нині, у
свої 90 років, продовжує брати участь у постановках і своєю грою, між іншим, ще
дасть фору багатьом молодим учасникам колективу. У цієї людини є чому
повчитися: і акторській майстерності, і життєвій мудрості, і секретам
довголіття.
Василь Олексійович захопився театром ще зі школи, коли розповідав вірша і
відчув від цього справжнє задоволення. Пізніше брав участь у самодіяльності
клубу ім.Петровського, а коли у Жовтих Водах було споруджено Палац культури,
перейшов до тільки-но створеного колективу театру. Отже, Василь Олексійович –
актор із найбільшим стажем у нашому місті. За 64 роки існування театру актор
Садовніков створив величезну кількість різних образів у спектаклях української
класики і сучасних п'єсах. І можна з упевненістю сказати, що саме завдяки таким
акторам, як Василь Садовніков, колективу театру в 1962 році було присвоєно
звання «Народного».
Найдивніше те, що ця людина настільки закохана у театр, що навіть у такому
віці продовжує грати на сцені. От хіба що взимку важкувато добиратися до
Палацу. Остання роль, створена Василем Садовніковим, – місяць Січень у
новорічній казці «12 місяців». Невеличкі уривки з деяких спектаклів зіграв і
цього дня, чим викликав щирі оплески. Ця людина – талановита поза всяких
сумнівів.
Колись Василь Олексійович мріяв стати професійним актором, але не склалося.
Важкі тоді часи були: він залишився без батьків, потрібно було виховувати та навчати
сестру. Сам же навчався заочно у Харківському технікумі, з відзнакою закінчив
курси з підвищення кваліфікації у Москві. А коли працював на РМЗ СхідГЗК, ще й упродовж
трьох років вечорами викладав «технічне нормування» у нашому Жовтоводському
технікумі.
Щодо секрету свого довголіття Василь Олексійович тільки стискає плечима та
посміхається:
- Я усе життя трудився. Люблю
працювати. Я і зараз продовжую працювати на своєму полуничнику. У мене і
огірочки, і помідорчики, і полуниця, і малина... У мене все є. У молодості дуже
багато займався спортом, ходив у туристичні походи, навіть пробував займатися
альпінізмом. А самодіяльність – це мій другий дім. Хочеться вічно бути молодим,
але це, звичайно, неможливо. «Молодо-зелено», як говорив Чехов, та всьому є межа.
Тим не менше, Василь Олексійович чудово тримається на свій вік, а все,
мабуть, тому, що щиро закоханий у театр і взагалі у саме життя, і якщо береться
за нову роль у спектаклі або будь-що інше, то намагається робити тільки якнайкраще.
- Грали ми в одному селі
«Безталанну»,- розповідає Василь Олексійович, - глядачі сиділи поблизу і тоді
настільки настроїв себе, що сам плакав, коли грав, і сльози мої видно було.
Мені потім говорили: «Як же Ви так зуміли примусити і нас плакати?..»
Найголовніше, коли я граю на сцені, я відчуваю дихання глядача. Якщо я не
відчуваю цього, значить, я погано веду спектакль. Потрібно перебудовуватися і
негайно для того, щоб довести спектакль до кінця, інакше все піде нанівець. А
коли чуєш, що глядач у залі грає разом зі мною, тоді так легко грається!
Привітати із ювілеєм Василя Олексійовича завітали директор ЦНТКтаД Леонід
Козішкурт, а також усі керівники і багато учасників творчих колективів Палацу
культури. Від імені виконавчого комітету ювіляра-актора привітали заступник
міського голови Владислав Дудник і начальник відділу культури Олена Кузмінська.
Торік довелося Василю Олексійовичу вести концертну програму, присвячену Дню
Перемоги, разом із наймолодшим учасником Народного театру Ванюшою. Маленький
актор із запалом прочитав вітальний віршик, який підготував для ювіляра. Василь
Олексійович схопив Ваню на руки, обійняв і промовив: «Як добре, що у мене є
така зміна!».
Людмила НОВОШЕВСЬКА.
|
