Саме таким і побачив гірницьке селище Жовта Ріка молодий інженер шляхів сполучення Наркісс Андрійович Мозговий, який прибув у наші краї за направленням Мінсередмашу у 1952 році.

Ветеран праці і війни, депутат міської ради 4-х скликань, який має 52 роки стажу роботи у будівництві, Наркісс Андрійович, пригадує: «Коли я приїхав сюди, на вул.Першотравневій було три будинки, інші ще будувалися. Навкруги – суцільні кукурудзяні поля».

Селище розбудовувалось за допомогою військових будівельників. Їх казарми розташовувались на той час у районі колишнього УРПу, вул.Ціолковського, Ватутіна, 8 Березня – один полк, другий полк розміщувався там, де нині ВПУ-70, третій полк – на території поблизу шахти «Вільхівська». 

На початку 50-х будували потроху. У 53 році звели тільки два будинки по 12 квартир, почались роботи на СШ №№ 2, 1. Будувалося лікарняне містечко з розрахунку на 100 тисяч населення: 54-55 роки – побудовано терапевтичний корпус, далі була велика реконструкція господарського і харчового блоку, був тут кустовий пункт лікування туберкульозу, в якому оздоровлювались пацієнти з різних куточків країни по лінії Мінсередмашу.

Забезпечувалось будівництво нормально, і до моменту утворення міста – 1957р. – уже було 7 шкіл і 14 дитсадків. «До речі, дитсадків на той час не вистачало, - розповідає Наркісс Андрійович, - тож були випадки, коли вони утворювались у житлових будинках – один із таких садочків був у 8-квартирному будинку на розі вул.8 Березня-Ватутіна». 

Далі будівельна галузь почала стрімко розвиватись і з початку 1980-х здавали щороку 550 квартир. 

Окрім житла, щороку зводилась одна школа, дитячий садок, окремі корпуси лікарні у новому районі міста, аптеки, магазини. 

Робота будівельника була престижною, упродовж року працівники цієї галузі отримували житло. Було багато гуртожитків. 

У будівництві працювали висококваліфіковані працівники. Н.А.Мозговий розповів, що будівельники постійно підвищували свою кваліфікацію. Навчалися в Москві, Ленінграді, на Уралі, тобто рівень був не гірший за союзний.

На особливо відповідальні роботи, якщо спеціалістів не було, запрошувались майстри з інших будівництв Союзу. На будівництво Палацу культури, який був зданий в експлуатацію у листопаді 1957 року, були запрошені мармуровики, паркетники, художники, електрики тощо – з усіх куточків Союзу. 

Одночасно будівельники удосконалювали свою технологію. 

«У 1952 році, - пригадує Н.А.Мозговий, – практично всюди працював гужовий транспорт, були невеликі самоскиди ГАЗ-93 (які возили один кубометр розчину), підйомники, транспортери і ще я застав «кози» - виготовлене з арматури приладдя для перенесення 10 цеглин або трьох шлакоблоків. Потім було розширене УПП. Паралельно будувалися дороги, парк. До речі, саджанці туди везли із Херсону, з Криму. Старожили пам’ятають у парку трояндову, жасминову алеї».

Але не тільки в Жовтих Водах трудилися будівельники. Географія їхніх робочих відряджень досить широка. Вони працювали в Криму: побудували санаторій «Горный» в Ялті, в Євпаторії - санаторії для дітей, зводили об’єкти в Судаку, Бахчисараї, окрім цього залучалися до будівництва багатоповерхівок у Кіровограді. Допомагали у відновлювальних роботах після землетрусу у Вірменії, будували Інгалінську АЕС (Литва), у Середній Азії (м.Нової, м.Учкудук) побудували дитсадок і два будинки.

На моє прохання пригадати якісь цікаві чи курйозні випадки, які траплялися під час роботи, Наркісс Андрійович розповів наступне.

Палац культури планували здати у листопаді 1957 року. На будівництві, до речі, працювали по 800-900 осіб. Привезли скульптуру музи мистецтва, яка прикрашає дах Палацу, почали встановлювати і не вистачило декількох деталей. Палац здавали без цієї скульптури, через півроку завершили її монтаж. 

Щодо літнього басейну на стадіоні. Труднощі були з тим, щоб чаша басейну тримала воду. «Наллємо води, - говорить Н.А.Мозговий, - а через добу – витік 50-100 кубометрів. Шукали різні способи, торкретували тощо - нічого не виходило. А потім нам порадили узяти 50 кг гірчиці, розвести її у воді й залишити на добу. Так і зробили, а потім проторкретували і усе – до сих пір басейн працює і не «тече». Хочу сказати, що з часів будівництва міста усі наші об’єкти стоять, нічого не впало, фундаменти в будинках не просідають».

Будівельна галузь дуже добре забезпечувалась у ті часи усім необхідним. І матеріали були, і обладнання, тому й місто молоде так швидко виросло з невеличкого селища до красеня, який потопав у зелені парків і садів, мав усю необхідну інфраструктуру, якою і нині користуються нащадки.

Мозговий Наркісс Андрійович – заслужений будівельник, нагороджений шістьма медалями, в тому числі двома – «За доблесний труд».

Із 55-го по 79-й роки працював на СхідГЗК, а з 79-го – в Жовтоводському управління будівництва на різних посадах. Починав виконробом, працював головним інженером дільниці, начальником дільниці, головним інженером БМУ, 18 років – начальником БМУ-1, потім – головним спеціалістом із питань житла і соцкультпобуту в ЖУБ.

Словом, був членом восьмитисячного колективу будівельників, які вклали у всі без винятку об’єкти свою майстерність, душу і любов. Прикро дивитися тепер ветерану на будівлі, зведені за його участі, які тепер занепадають, адже кожна споруда – як нагадування про людей, які самовіддано працювали на благо рідного міста.

На завершення нашої розмови, Наркісс Андрійович привітав усіх, хто брав участь у будівництві міста, його інфраструктури, з Днем будівельника.

Висловив найкращі побажання, а також сподівання, що збудоване старшим поколінням будівельників буде затребуване і служитиме ще довгі роки жовтоводській громаді.

Довідково

Торкретувати - за допомогою торкрету наносити на якусь поверхню шар цементного розчину.