Жіноча половина працівників міського військкомату – справжній квітник: красуні та розумниці. Колектив новий, багато молодих співробітників, на загальне переконання - дружний. Напередодні 8 Березня «Жовтоводські вісті» завітали до цієї установи, щоб поспілкуватись із жінками, запитати: які традиції відзначення першого свята весни існують в їх родинах.

У військкоматі працює відома в місті жінка, медик, котра брала участь в АТО, - Ірина Серба. Тож спілкування з жінками відбулося з її «легкої руки».

Під час розмови дізнались, що у Світлани Ніколенко та Алесі Лісковської чоловіки були в АТО. А у Альони Гаєвської чоловік - мобілізований, наразі навчає бійців у Львівській області. Але усе по черзі.

Світлана Ніколенко, головний спеціаліст відділення офіцерів запасу і кадрів ЖМВК, розповіла, що її Дмитро сам прийшов до військкомату навесні 2014-го, не чекаючи повістки. І 3 квітня 2014 року його мобілізували. «Найстрашніше, що було, - це невідомість, - говорить Світлана. - Події тільки розгорталися, точилися бої у Слов’янську. Але тоді ніхто не знав, що воно буде і як. Ми розуміли, що він йде на війну, тому що вже чули, що стріляють, є загиблі. Страшно було від розуміння того, що це – реальна війна і людину можуть убити. А як збирався йти в АТО: напередодні зателефонував мені на роботу десь близько 16-ї і сказав, що завтра вже його забирають. Рюкзак взяли у кума, щось інше – у друзів, знайомих, нічого ж не було! Зібрали усе за вечір. У мене досі перед очима ранок 3 квітня. Знаєте, як у старих фільмах про війну - дивлюсь на чоловіка з вікна, він іде доріжкою, на спині – рюкзак, а в мене в голові: а раптом я його більше ніколи не побачу. Жах! Усі ми хвилювалися за Дмитра: і донька, і батьки, і друзі. Слава Богу, спілкувались телефоном. Але одного разу зв’язку не було три дні. То куди я тільки не телефонувала, щоб з’ясувати, де він!»

Світлана також розповіла, що Східний ГЗК, де працював і нині працює її чоловік, надав йому суттєву допомогу під час мобілізації: колектив допоміг одягти, взути, придбати бронежилет, каску.

А щодо традиції на 8 Березня, то вона, дійсно, є: «Мої чоловіки (батько і чоловік) намагаються завжди щось приготувати. Зранку – обов’язково квіти, подарунок, про який заздалегідь домовляємось, але бувають і сюрпризи», - говорить із посмішкою Світлана.

Головний спеціаліст відділу військового обліку і бронювання сержантів і солдатів запасу Алеся Лісковська розповіла свою історію.

Чоловік служив у 25-й аеромобільній бригаді. Мобілізований у першій хвилі. Коли пішов до війська, ще не були одружені. «Забрали Андрія 24 березня, одружилися ми 15 листопада 2014 року, - розповідає Алеся. - До речі, весілля планували, коли він лежав у госпіталі з важким пораненням. Андрій, щоб не хвилювати батьків, не говорив їм про те, що перебуває в зоні АТО. Та й мені не усе розповідав. Про його поранення я дізналась мало не випадково.

Найважчим для мене був момент, коли через чотири дні після весілля він мав їхати в частину. Ситуація була така: стоїмо на вокзалі, щойно одружилися, а я не знаю – побачу його знову чи ні. Звичайно, ми намагаємось вірити в краще, сподіваємось, тим не менше, страх завжди присутній. Моменти розставання, коли він приїздить на вихідні, потім їде – це дуже важко. Коли Андрій уже повернувся додому, навіть не вірилося».

Андрій - десантник, механік-водій. Був у боях і під Донецьком, і під Луганськом. Алеся пригадала такий випадок: «Пам’ятаю, коли збили літак з українськими військовими при заході на летовище у Луганську. У новинах повідомили, що з 25-ї бригади 49 чоловік загинули. Ми почали одразу телефонувати, додзвонитися не можемо… Це був такий жах! Слава Богу, усе вже позаду».

Щодо святкової традиції на 8 Березня, Алеся повідомила, що цього року їх молода сім’я вперше відзначатиме свято разом: «Як усе складеться – побачимо».

Альона Гаєвська, головний спеціаліст відділу комплектування, чекає на повернення чоловіка Олександра Мельниченка по закінченні мобілізації. 9 липня 2015 року він поїхав на навчання у Львівську область, проявив гарні здібності і його залишили там як інструктора - навчати артилеристів.

Щодо традиції святкування 8 Березня Альона розповіла таке: «Мій чоловік знає, що я дуже люблю орхідеї, тому кожного 8 Березня він дарує мені ці квіти, а також солодкий подарунок. А ще в нас цього дня святкова вечеря. Дуже чекаю чоловіка додому».

Ірина Серба, діловод:

- Я усе життя працювала на швидкій, і на всі свята виходила на роботу, тому що святкові дні оплачувались у подвійному розмірі. На 8 Березня, зазвичай, було багато привітань. Вітали на викликах, знайомі, друзі. Мій старший син уже 11 місяців - в АТО, у молодшого нещодавно народився син, він із родиною зараз живе у мене, намагаюсь їх підтримати. Звичайно, 8 Березня привітають чоловік і сини.

Ельвіра Сторожко, провідний спеціаліст з юридичних питань:

- У мене чоловік і син. Завжди вітають. Сину скоро шість років, він уже приготував листівку, розповів. Зазвичай, на 8 Березня чоловік дарує квіти. Думаю, що й цього року буде букет.

Олександра Дудченко, головний спеціаліст відділу мобілізації:

- Я живу з мамою і братом, тому 8 Березня ми вітаємо маму. Даруємо квіти. Брату 15 років, вранці святкового дня він готує сніданок. Окрім цього, власноруч виготовляє подарунок.

Вікторія Ямнич, головний спеціаліст відділу соціального забезпечення:

- 8 Березня – наше родинне свято. Вітаємо маму. Мене завжди поздоровляє тато – зранку, з тортиком, квітами.

Наталя Сіра.

Фото автора.