Як дивно і гірко тримати його книги зараз, коли Поета немає серед нас. Усе таке недавнє, знайоме і тепле, чую голос Друга!

Мову поведу не про творчу біографію чи політичну діяльність великого українця з сусіднього, Тобілевича краю. Та про його останні, дві, видані книги – подаровані особисто зі зворушливими словами-написами.

«Чорнокрилий час» отримав на початку вересня 2008р. Автор, як тепла осінь, зівшан-зілля, щира молитва «і студить, і зігріва», щоб «низенькими стати, як роса», щоб не було «аномалії душі». Учитель-філолог, м’яка людина, був і у громадських справах у перших рядах. Це видно і у його творчості. Ось бачимо жорстке хохлам: «Догоряють жоржини», а чого вартий вірш «Спроба самоаналізу»!

Безумовно, є люди з потужним життєвим досвідом, але без таланту віршування. Так у могилу і забирають золото свого буття, а все від того, що «Ми молитись не вміємо, хоч потопами топлені». Господи, заратуй! І «Очищення від брудниць» - відбудеться!

Як в індійському кіно, де не цінуються і тим паче – більше…, так і про війну – хіба можна розповісти? Були і у автора цих рядків «Учителі фронтовики» - Б.А.Коритько, І.Г.Веснянко, М.Д.Солонуха, земля їм пухом.

Сильно у книзі звучать вірші: «Грати», «Погляд молодості», «Голодний рік», «Василь», «Ранкова згадка», «Мучителі птахо душ»! А ще: «Під рідними акаціями», «Образ Трипілля», «Материнський край» і багато іншого.

А все від того, що то не років пожовкле, то – позолота! Не сила казати «мали», маємо у шахтарських Жовтих Водах Ван Гога українського слова, все сонцем залите. І що там роки – це наш «Сонях – на межі цвітіння й плоду»! Бо «Всюди вони: у літах сивини, в гніздах весни і жерлах війни. В білій березі, в плакучій вербі – скрізь твої рідні, щоб жити тобі»!

Що стосується другої збірки «Кущики деревію», подарованої поетом навесні 2009р., маю сказати наступне: і книжка сама, як травичка зелененька, і віршики – «кущики», їх 400 (!), неймовірно повчальну та повні філософії. Поет – «равлик», це «тополі» і «небо», бо сам такий – зелений та піднебесний. Повні камерної лірики вірші, додати світобачення часу і простору, душевної суті. Не всякий «равлик» намагається Світ будувати, а наш майже збудував. Та ще й нам на користь велику, та ще й прийдешнім поколінням.

Надзвичайно сподобалися: «Холодні клятви», «Невідповідність», «Моє слово», «Скирта життя усе вища», «Вічний сумнів», «Болото часу», «Мудрість осені», «Аномалії» і багато, багато інших «кущиків».

Із Незалежністю у творчості ширше зазвучало святе слово – «Україна» (10 разів, до 1992 року – жодного разу). Чуємо сміле: «козаки», «уран», «Стус», «Антонич», «поганий колгосп», «чорнобильські руїни», «Жовті Води» і т.ін., що за радянських часів було неможливо, небезпечно згадувати…

Хай живе світлодайний равлик, хай живе світла пам’ять про тепер завжди золото осіннього Друга.