У нашому місті є школа, яка за роки свого існування стала архітектурною прикрасою. Який би не був час, але незмінними залишаються цінності, на яких тримається світ.

Серед таких одвічних цінностей - школа вчитель… Але освіта побудована так, що її досягнення та результати можна побачити лише через десятки років. На жаль, короткочасне повернення пам’яті відбувається зазвичай під час святкування визначних дат, коли привітання та оплески в недостатній мірі замінюють дефіцит поваги та подяки .

З кожним роком все далі від нас пам’ятна дата - День Перемоги. Все менше ветеранів. Та їхні подвиги, героїзм, відвага закарбовуються назавжди в образи сучасників. Із плинністю часу історія залишає після себе пам’ятки у вигляді музеїв, пам’ятників, обелісків. За допомогою них висвітлюються цікаві особистості, які стали цілою епохою в житті народу, легендою певного міста.

Серед таких видатних постатей – Микита Якович Гриб, який був засновником краєзнавчого музею у школі №5. Його життєвий шлях був непростим.

За походженням він із селянської родини, народився в селі Ново-Полтавка Херсонської області в 1909 році. Отримав вищу освіту, закінчив спочатку Хабаровський учительський інститут, потім Кіровоградський педінститут, а в 1942 році – Київське військово-піхотне училище. З 1943 по 1945 рр. був на фронті і закінчив війну як командир взводу. Повоєнні його роки були пов’язані з освітянською діяльністю. Десять років (1945-1955 рр.) перебував на посаді директора в дитячому будинку в місті Радехові Львівської області. З 1958 по 1971 рр. – займав посаду директора та вчителя історії середньої школи №5. Відзначений 8 медалями, багатьма грамотами, знаком «Відмінник народної освіти України». За його активної участі у 1973 році були реконструйовані меморіал пам’яті воїнам визволителям, Вічний вогонь.

Микита Якович робив все, навіть більше, щоб відстояти історичну правду, виховувати у молоді повагу до минулого народу, до його козацької слави, до працівників міста.

Він був Людиною у найвищому значенні цього слова, сином своєї землі, його захисником. Він не дав забути про тих, хто наближав Перемогу, вочевидь переконав, що переможців повинні пам’ятати ще не одне століття.

Як відомо, людина живе пам’яттю, навіть коли холод байдужості доймає, пам’ять завжди зігріває у життєвій заметілі. Щоб пам’ять не здавала своїх позицій, щоб вдячні нащадки складали любов і шану своїм рідним, не забуваймо тих, хто творив історію і зробив вагомий внесок для цього.

Колектив Жовтоводської середньої загальноосвітньої з профільними класами школи №5.