Для багатьох жителів України і всього світу 1986 рік пов'язаний із двома датами: вибухом реактора на ЧАЕС і перемогою науки, прогресу і самовідданості, героїзму народу в закритті воронки саркофагом.
Мало де звучить у літературі і розповідях про те, що було ще і в 1987, 1988 роках ... На ліквідацію аварії йшли військові будівельники і цивільні фахівці. В останніх числах грудня 1986 року в газеті «Правда» з'явився сенсаційний знімок - «Кучугури снігу під покрівлею саркофага». А це означало, що саркофаг не став герметичним для радіоактивного пилу. Під конструкцією гуляв вітер. У терміновому порядку в січні 1987 року були вжиті заходи зі зварювання листів покрівлі без присутності людини. Всі роботи виконувалися дистанційно за допомогою відеокамер і автоматизованих пристосувань на дахах. Було вжито заходи для ліквідації оглядових вікон на позначці +63 м, звідки були зроблені знімки. Для цього вручну було піднято гвинтовими сходами близько 4 тисяч блоків вагою по 60 кг, розчин, свинцеві плити і викладена стіна 24 м довжиною і 6 м заввишки. Виконували цю роботу солдати нашого жовтоводського полку під командуванням капітана Мірошниченка В. і майора Клавдієнка А., виконробами були Стеценко А., Стрючаєв В. Наступним етапом робіт було посилення конструкцій каркасу (НВТ - допоміжне спорудження реакторного відділу), це було довірено мені, начальнику 13-го району УБ-605.
Шість поверхів, з них 3 підвальних по 6 м заввишки кожен. Всі колони були взяті в обойми з кутка 100х100. Пекельна робота - все вручну, на межі людських сил. Кожен метр кутка - не менше 30 кг. І тільки після закінчення робіт стало відомо, що на даху цієї будівлі лежить 5 тисяч кубів бетону, який потрапив при бетонуванні стіни саркофага від прориву опалубки. А це 12500 тонн додаткового навантаження. Аварія могла поховати всіх працюючих без перспективи пошуків і вилучення, а працювало там по 120 чоловік у зміну. Надалі шахтарями з Кіровограда та Жовтих Вод, за допомогою бурильних установок і спеціального порошку, цей бетон був зруйнований і утилізований на сховище відходів, оскільки він був із підвищеним фоном.
Наступним етапом робіт була заміна покрівлі на 3-х машзалах 1, 2, 3 енергоблоків станції: з рубероїдної займистої на металопластикову, це близько 4 тисяч кубів. Керував роботами виконроб Кочерга Н.А. (на даний час працює в КП «Водоканал»). Ця робота зайняла 3 місяці. Працювали в 4 зміни. Паралельно проводилися роботи зі встановлення датчиків системи контролю «Шатер». Однією з найскладніших робіт було свердління отворів у стінах 4-го реактора, 216 приміщення. Товщина стін реактора - 3 метри, 8 рядів арматури товщиною 30 мм. Це зараз можна говорити про можливість виконати цю роботу. А 30 років тому легше було злітати на Місяць і повернутися назад, ніж зробити цю роботу. Неймовірними зусиллями, вправністю працівників ЧАЕС, героїзмом солдатів під керівництвом Жермеля Г.Є., Кравцова О.М. ця робота була виконана. Великий внесок у роботу зробили: інженер УПТК Жукова В.А. (забезпечення спецодягом та матеріалами), водій Васильчук В.В. (забезпечення безперебійної доставки робітників з Іванкова до автовокзалу м.Чорнобиль), водій Марченко О.І. (доставка на станцію будматеріалів). Стефура М.В. був особистим водієм заст. головного інженера по ТБ Карабаша Е.Р. Виїжджали на об'єкт по декілька разів на день. Відмінно показала себе бригада робітників на відбійних молотках: Кучер І., Рзаєв А., Степанцов В. Забезпеченням і доставкою матеріалів із Жовтих Вод (тут була база) до станції керував Буркачев Л.Н. (згодом - начальник УПТК ЖУБу). Безперебійну роботу транспорту і механізмів забезпечував Чеботарьов С., заст. начальника УАТ ЖУБ. Окрім вільнонайманих і військових будівельників, в оперативному підпорядкуванні знаходилися дві бригади хімзахисту по 1200 чоловік.
Усього щодня, протягом трьох місяців у 13-й район виходило 3600 осіб по 900 чоловік у зміну, без вихідних і свят. Колектив працював як швейцарський годинник. Щоденні наради не передбачали доповідь про невиконання того чи іншого завдання. У більшості випадків завдання були не тільки на знання і вміння за професією, а й мислити треба було неординарно, застосовувати те, що раніше не використовувалось на практиці. Усі найпередовіші, на той момент, технології у подальшому стали в нагоді в роботі ЖУБ.

За час роботи керівником я не допустив отримання підлеглими граничної дози радіації. Усі, хто працював зі мною з Жовтих Вод (за винятком Карабаша Е.Р.) - живі, щоправда, не всі здорові. В результаті титанічних зусиль трудящих на станції був досягнутий прийнятний для роботи персоналу радіаційний фон на трьох енергоблоках, і станція давала електроенергію до 2005 року, виробивши не один мільярд кВт годин електроенергії на благо України. І якби не політичний тиск Заходу, станція могла б працювати і зараз. Але в 2005 році Президент Кучма Л.Д. це призупинив. А через 30 років французькими та українськими фахівцями споруджена арка вагою в три Ейфелеві вежі, що накрила старий саркофаг. Це стало можливим на відстані 350 метрів від старого саркофага в безпечній радіаційній зоні.
В.А.СІКУН,
начальник 13-го району УБ-605,
полковник.