Поля, річки, ліси, вишиванки, чудові пісні і поети - все це говорить нам про рідну Україну. Цим ми завдячуємо нашим пращурам, які ще з давніх-давен крізь віки розбоїв, пройшовши важкий шлях від рабів до господарів власного життя, домоглися для нас свободи, визнання і багатої історії.

Народ, суспільство, держава, родина - міцний, замкнений ланцюг, кожна ланка якого не може існувати окремо від інших.

Народ - це населення якоїсь країни. Отже, кожен, хто живе на Україні, з гордістю може вважати себе частиною Українського Народу.

Якщо є люди і населення, звичайно ж, виникає суспільство, яке є найсильнішим фактором впливу на культуру минулого, сучасності та майбутнього.

Із тлумачного словника: «Держава - основна політична організація суспільства, яка виконує його управління, охорону його економічної і соціальної структури...». Тобто, як і всьому, що нас оточує, суспільству потрібна організованість, щоб існували межі дозволеного, які допоможуть запобігти хаосу.

І звичайно, родина - початок і кінець усього ланцюга. Рідні люди - своє маленьке суспільство. Мабуть, «родина» - найгеніальніша ідея людства. У неї вкладено все: і свої кордони, і свій голова, і свої звичаї. Маленький світ...

Шевченко казав: «Об'єднаймося ж, брати мої». Святі слова. Адже об'єднавшись, знайшовши спільну думку, Україна стане Великою Державою. Не побоюся такого порівняння - Раєм. Для цього є все: родючі землі, багата культура, щедрі вольові люди, не вистачає тільки соборності. Та саме цікаве, що соборності немає тільки у владі. Народ спілкується, свариться, та все ж таки знаходить компроміси. А влада свариться, свариться і ... знову свариться.

Що ж виходить? Парламент, секретаріат Президента... - гілки влади держави. Якщо ця ланка розпадеться, через розлади у ній, ланцюг втратить свою ідейну сутність. На мою думку, депутатам не треба відводити «чесні» очі, зробивши щось погане, як дитина-капосник, і не шукати розгубленим поглядом проблему навкруги, а знайти її у собі, взятися за руки і всіма силами тримати ланцюг скріпленим, а все інше - лите. Ця ланка – хибка. І як вийшло, що найважливіше в руках найбезвідповідальніших? Відповідь: загадка природи.

Та все в наших руках: і у прямому, і в переносному значенні. Або самі йдемо до влади, або встаємо між ними (депутатами) і силою тримаємо за «чисті» руці, щоб впевнитись у тому, що нащадки будуть жити в земному Раю.

Насамкінець скажу:

Не дивлячись на всі незгоди,

Хоч через день, хоч через півстоліття,

Під час бурхливих змін погоди,

Людських всіх правів розмаїття,

Ми досягнемо кращого життя.

Для цього маємо усе, потрібно тільки захотіти.

Я вірю в Наше майбуття.

Йдемо вперед. Втомились? Треба відпочити.

Вже не йдемо - біжим,

Ще трохи до Нашої мети...

Дійшли! І дихаймо повітрям свіжим!

Змогли ми вірне рішення знайти!

Хотілося б, щоб цей вірш був правдою, а не просто словами. Тож, об'єднаймося!?

Ваша постійна читачка

Людмила Тєшаніна.