Шановна редакціє! Я ніколи не писала до газети, але мене спонукала совість написати про хороших людей.
Я пенсіонерка, мені 66 років. 1 серпня 2009 року пішла на город. Набігли хмари, загримів грім, що й примусило мене повернутися додому. А живу я по вул.Хмельницького,22. Не дійшовши метрів 100 до бару «Сармат», пустився гарний дощ і намочив мене. У дверях бару стояли люди і спостерігали за дощем. Побачивши мене, почали гукати: «Бабушка, заходьте, заходьте». Я підійшла до них, це були працівники бару – кухар Віра Нікітченко, бармен Олена Фарафонова, офіціант Ніна Мищук, шашличник Олександр Нікітченко. Ці люди завели мене до приміщення, одягнули на мене теплу безрукавку, фуфайку і посадило в крісло. Злива була дуже велика, люди, повертаючись із городів, забігали до бару мокрі, замерзлі. Працівники бару проводили їх до стільців, розсаджували, озивались до них добрим словом, і люди усміхались. А я сиджу і думаю: «Чужа я їм людина, а мене обігріли». І так у мене на душі стало гарно, тепло. Просиділа я там довго, а дощ не проходив. До мене то одна, то друга жіночка підійде, спитають, чи не змерзла я. А мені хороше на душі за їхнє піклування.
А потім напоїли мене чаєм і я зовсім розплакалась. Думаю собі, незважаючи на кризу нашу, у людей залишилась людяність, чуйність, доброта. Дощ перестав, мені викликали таксі, посадили в нього і я поїхала додому.
Ці люди працюють у приватного підприємця Юрія Миколайовича Максименка. І я сказала: «Люди добрі, дай Боже вам здоров’я, великого щастя і гарних заробітків у цю важку і скрутну годину. Щасти вам усім!»
Лідія Сергіївна МАСЛЯНА.
|
