Головна » 2009»Липень»30 » Анна Логачова: «Якщо Жовті Води покличуть, я у перших рядах приїду до рідного міста»
Анна Логачова: «Якщо Жовті Води покличуть, я у перших рядах приїду до рідного міста»
20:11:28
Нещодавно у Жовтих Водах побувала оперна співачка Анна Логачова. Анна працює у Дніпропетровському театрі опери та балету, мешкає у Дніпропетровську, але свого часу жила у нашому місті. У Жовтих Водах співачка буває нечасто. Цього разу приїхала навістити свою матір, цим скористалися «ЖВ», щоб поспілкуватися з Анною.
Народилася Анна у Дніпропетровську, а до Жовтих Вод приїхала маленькою дівчинкою, коли навчалася у третьому класі. Місто прийняло добре маленьку Аню, яка навчалася спочатку у 2-й школі, а потім перейшла до 12-ї, яка тільки-но відкрилася. У школі все було дуже не ординарно і складно: дівчинка тяжко хворіла і взагалі була неординарною дитиною – співала. Про якісь перспективи на той момент майбутня співачка навіть не думала.
- Мені просто дуже подобалося співати, у мене була така мрія, але я й подумати не могла, що вона здійсниться. Цю любов до співу прищепила моя мама. Із нею я побувала і у Великому театрі, і в Кіровському, і в багатьох інших. Тобто я багато бачила і чула, дякувати моїй матусі, тому що вона в мені це виховала. А Бог дав голос із дитинства, до того ж голос академічний, хоча я полюбляла і естраду, і оперету. У 15 років я приїхала до Дніпропетровського музичного училища ім.Глінки, де мені сказали, що у мене альт, мецо-сопрано, тобто про оперету я можу забути. Тим не менше в училищі мною зацікавились, взяли одразу на другий курс, хоча у мене навіть не було музичної освіти. Я робила спробу у Жовтих Водах навчатися по класу фортепіано, але не вийшло, у мене пальці скрипачки. Мама моя не хотіла, чомусь не сприймала, щоб я грала на скрипці. Так я отримала якісь ази в музиці. До училища я вступила дуже легко. Мріяла навчатися у Москві, але вийшла заміж… Пізніше також легко вступила до Одеської консерваторії ім.Нежданова, де ми були на гастролях. Вивчившись у Одесі, у мене були великі проблеми з голосом (фактично була профнепридатна). Отже, я таки опинилася у Москві, зі мною займалася відомий педагог із дихальної гімнастики Олександра Стрельникова. Вона, власне, і дала мені путівку у життя. Оскільки, коли я повернулася до Дніпропетровська, то була геть розгублена і розбита. Олександра Стрельникова – чудова людина і талановитий педагог, дякувати долі, що я зустріла у житті таку людину. Мені довелося 11 років працювати у хорі, щоб відновити голос, а тепер я 11 років вже відпрацювала солісткою. І ось за ці одинадцять років мені пощастило виконати вже більше 30 партій.
- Які роботи виявилися для Вас найбільш цікавими? - У мене дуже багато цікавих робіт. Мені пощастило виконувати партію князя Орловського. Йоганн Штраус писав цю партію спеціально для жіночого голосу, але за радянських часів жінкам не дозволялося її виконувати. Так ось наш театр уперше після цієї заборони дозволив виконувати цю партію жінці, після чого була така ж постановка вже і у Москві. Подобається мені партія Сюзукі в ЧіоСан, Флора в «Травіаті», в «Піковій дамі» у мене дві партії Гувернантки і Графині. Мабуть, перелічувати можна багато… Мрію виконати партію Любаші в опері Римського-Корсакова «Царская невеста». Взагалі, у нашому театрі було чимало цікавих проектів. У той час, коли розвалився Радянський Союз, ми разом із Харківською оперою та знаменитим французьким маестро Альмейто об’їздили усю Францію з виставою «Кармен». Французький ми знали в ідеалі, партії виконувались в оригіналі, французи нас приймали «на ура»! Був і американський проект. Нині наша трупа гастролює по Італії, я, на жаль, за станом здоров’я не гастролюю. Анна має дуже широкий репертуар: оперета, дитячі спектаклі, дитячі мюзикли, виконує романси, займається концертною діяльністю, а також грає оперні спектаклі.
- Це складно – бути оперною співачкою? - Робота у оперної співачки непроста. Доводиться жертвувати усім. Перед спектаклем, якщо хочеш, щоб голос звучав, потрібно ні з ким не спілкуватися, відключити телефон, сісти і мовчати, і думати тільки про свій виступ. Я ось і до мами не можу часто вирватися. Взагалі, сама по собі опера – це дуже складний жанр. Ми співаємо наживо, без усіляких мікрофонів та пристосувань: 60 осіб оркестру, от, як хочеш, так і перекричи (сміється), а тобі ще потрібно донести до глядача свій образ, щоб він зрозумів, про що взагалі йде мова, про що ти співаєш, донести необхідно як комічний, так і драматичний образ… Я вважаю, що оперне мистецтво на відміну від драматичного набагато складніше. Ось нині підтягується молодь до нашого колективу, всі одразу хочуть співати ведучі партії, а це не зовсім правильно. Переспівати потрібно усе! От інколи говорять, чому це стара співачка виконує партію молодої героїні. Так це ж не естрада, тут потрібно бути вже мастодонтом, щоб виконати таку серйозну партію, а молоді виконавці не завжди можуть розподілити правильно свої сили, вони ще не навчилися одночасно співати і грати роль… Вони, певна річ, беруть своєю молодістю, але не беруть майстерністю.
- Нині нелегкі часи. Усі говорять про кризу, про культуру, мабуть, геть забули? Чи ходять люди сьогодні до опери? - Слава Богу, люди до нас приходять, наші зали не порожні. Розумієте, наше керівництво, наш колектив, ми весь час перебуваємо у пошуку, щоб повернути обличчям до себе молодь. Ми намагаємося привабити їх спочатку чимось не таким складним для сприйняття. Це важливо. Що таке класична музика? Це філософія, людина мислить у даний момент, це те, від чого ми нині всі відвернулися: зараз потрібно «тупо» дивитися. Це ж нікому не потрібно, бо це не розвиває людину. Це не є мистецтво. І люди це розуміють. У наш час публіка вже йде і у філармонію, і у концертні зали. Смішно сказати, ігрові автомати закінчилися – у нас аншлаг! Молодь приходить в оперу, можливо, просто «від нічого робити», а потім підходять і дякують за виставу. Було таке і нещодавно. Йшли ми з колегами по К.Маркса, до нас підходять зовсім молоді люди, кажуть: «Дякуємо! Нам так сподобалося!», - я розридалася!.. Це так зворушливо… Окрім того, я хочу подякувати від щирого серця керівництву нашої області, тому що вони нас зараз дуже підтримують, що Іван Куліченко, що Віктор Бондар. Наш театр працює під патронатом цих двох людей. Їх багато хто критикує, але саме завдячуючи їм у нас є консерваторія, завдяки їм є підйом культури. У нас така велика Дніпропетровська область, а за рівнем культури ми на третьому місці. Чого, до речі, не скажеш про Жовті Води. Тут люди цікавляться мистецтвом, жоден спектакль не проходив при порожній залі. Мене це завжди приємно вражало. У цьому місті багато інтелігенції. Коли я приїжджаю сюди, я відпочиваю. Знаєте, Дніпропетровськ – це абсолютно інша структура. А Жовті Води - це місто, яке мене виховало. Скажу відверто, якби мене не «жучили» у школі (Добровольський Володимир Васильович, Курдиновська, Журавель та ін.), я ніколи б не стала такою, якою я є.
- Це правда, що творчі люди у побуті безпорадні? - У побутовому плані я абсолютно нормальна жінка: готую, прибираю, перу, займаюся своїми тренінгами (моя друга спеціальність косметолог), слідкую за собою… У нас усі такі. Це все брехня, що артисти безпорадні у побуті. Єдине, коли у мене виступ, можу сказати своєму сину і чоловікові, щоб мене не турбували. У такі дні я просто відпочиваю, приймаю їжу (при чому, обов’язково мені необхідно з’їсти шматок м’яса та стакан сметани, тому що без цього вокаліст не видасть і двох нот).
- А як же «зайві калорії»? - Є дівчата у нас, що сидять на усіляких дієтах. У мене ніяких дієт немає, просто після шостої години я стараюся нічого не їсти, окрім того у мене певний раціон харчування. Я намагаюся триматися у одній вазі, жоден костюм за весь час мені не розшили (посміхається).
- Скажіть, театральні інтриги якісь особливі? - Інтриги? Ой, це ж усюди. Це не тільки у театрі, це у крові наших людей. Раніше я дуже через це нервувала, плакала, тепер я намагаюся від цього просто відсторонюватися. У якийсь момент просто стаєш мудрішою. Коли ти менше хочеш, ти більше отримуєш – це для мене заповіт. Тому у мене немає ніяких інтриг і проблем. Так я себе поставила, так мене і сприймають у колективі. Мені небагато залишилося до пенсії, я піду із театру. Мене запитують, як, чому, інших у 80 років не виженеш. Я відповідаю, що коли я зрозумію, що вже неестетично виглядаю на сцені, я просто піду. Театр – це естетика, це краса. А я собі точно знайду заняття.
- Чи плануєте виступити у Жовтих Водах? - Поки що не було цікавих пропозицій. Ми раді завжди приїхати. Якщо Жовті Води покличуть, я у перших рядах приїду до рідного міста!
P.S. Анна виявилася дуже контактною людиною, ми спілкувалися більше години, і, здавалося, ще могли б це робити довго. Анні є про що розповідати, її життя нагородило багатьма цікавими зустрічами з відомими талановитими людьми, їй від Бога даровано талант, який вона втілила у життя, вона просто внутрішньо багата і від природи інтелігентна людина із щирою посмішкою і відкритим поглядом. Сподіваємося, що жовтоводська публіка колись матиме нагоду оцінити її талант на жовтоводській сцені, або ж не полінується відвідати Дніпропетровський театр опери та балету.
Від редакції: дякуємо Олегові Сулимі за знайомство із чарівною жінкою, цікавою людиною і талановитою співачкою Анною Логачовою. Людмила НОВОШЕВСЬКА.
