Фактично – це путівка в життя. У школі була секретарем комсомольської організації. Трудову діяльність почала на СхідГЗК (у п/с 28) вихователем дитячого садочка №5 «Липка». Вже були дитсадки №1 і №2. Усі вони відносились до ЖЕКу. Секретарем комсомольської організації ЖЕКу була Березіна Галина Василівна, а я була її заступником. Пригадую перші суботники, перші висаджені дерева. Місто будувалося на очах. Демонстрації 1 травня і 7 листопада проходили на розі поліклініки і школи робітничої молоді (нині міський історичний музей). До міста приїхало багато молоді. Створювались молоді сім’ї, багато з’явилось малюків. Групи в дитячих садках були переповнені (до 50 діточок у групі). Але працювати було цікаво. Чим тоді жила молодь? Багато уваги приділялось роботі, підвищенню кваліфікації, освіті. Багато хто вчився в школі робітничої молоді, технікумах, інститутах. Цікаво відпочивали. У грудні 1957 року відкрився Палац культури, багато було гуртків, в яких займалися безплатно. Були цікаві вечори відпочинку. Був стадіон. Майже всі ходили на футбол. Наша футбольна команда грала в класі «А». Улітку відпочивали у неділю у Краснокутському лісі, що на Веселій Іванівці (там стояли корпуси першого нашого профілакторію), у Ганнівському лісі, на річці Інгулець. Всюди було красиво і чисто. Нині ж узяти хоча б Краснокутський ліс – там справжнє звалище. Дерева старі, а нові ніхто не висаджує. А жаль! Краснокутський ліс – це легені Жовтих Вод. Добре було б молоді міста відродити цей ліс. Навчаючись згодом у Дніпропетровському університеті, також займалася комсомольською роботою. Повернувшись до Жовтих Вод, працювала спочатку в п/с 28, а потім на ПРЗ – на той час це була філія цеху Дніпропетровського заводу. Нас було близько 50 працівників. Першим секретарем комсомольської організації підприємства була технолог Марія Андріївна Сорока. Потім секретарем комсомольської організації обрали мене. Пам’ятаю 1 травня 1965 року. Зібрались ми напередодні свята і почали міркувати, як прикрасити нашу колонну на демонстрації. А емблему організації? Не назвеш же «філія цеху»! Думали ми й придумали: ПРЗ – Південний радіозавод. Із того часу і пішла ця назва. У комсомольській організації було вже 160 комсомольців. Становленню нашої організації велику увагу приділяла другий секретар міськкому комсомолу Таміла Олексіївна Корякова. Багато славних справ було у комсомольців – це і конкурси майстерності, і озеленення міста, суботники на будівництві палацу спорту, проведення вечорів відпочинку, спортивних змагань, КВК. До речі, про КВК. Одного разу нашими суперниками були «КВНщики» шахти «Вільхівська». До останнього конкурсу у нас був рівний рахунок. На останок ми представили класичний номер, а суперники заспівали частушки (М.Куркін та А.Тяпкін). Та як заспівали! Шахта тоді виграла, але перемогла дружба! Жити в нашому місті було цікаво. У нас була робота, житло, дитячі садки, ясла, школи. У нас були бази відпочинку, путівки до санаторіїв тощо. Озираючись на прожите життя, скажу, як би почати все спочатку, я знову б пройшла цей путь, окрім дитинства, обпаленого війною. Нехай назавжди щезнуть три слова: війна, сирота, дитячий будинок. Ми побудували прекрасне місто, ми в ньому живемо, тепер слово за молоддю. Вам йти далі! Олена Павлівна ЛЕВЧЕНКО, (комсомолка 60-70-х років).
