Коли ми вимовляємо слово «вчений», то сам по собі вимальовується образ такого собі сивого бородатого дідуся в окулярах, трохи незібраного та дивакуватого…  А тут – майже протилежна картина. Заходжу до кабінету: стіна увішана грамотами, за невеличким столиком за ноутбуком сидить міцної статури молодий чоловік – Владислав Дутчак – знайоме для студентської молоді міста обличчя. Так, молодий, і що? Владислав Васильович на свої роки має певний статус, визнання та різнобічні захоплення - кандидат філософських наук, завідуючий кафедрою гуманітарних дисциплін інституту підприємництва «Стратегія», колишній депутат Жовтоводської міської ради, учасник самодіяльних колективів Палацу культури, справжній козак Жовтоводського куреню, а тепер ще й бронзовий призер конкурсу «Кращий молодий вчений». - Владиславе, розкажіть про конкурс?
- Конкурс на звання «Кращий молодий вчений» щороку проводить рада молодих вчених Дніпропетровського регіону, яка претендує на державний рівень. Участь у ньому беруть представники вищих навчальних закладів Дніпропетровської області та Запоріжжя. У інституті «Стратегія» також є своя Рада молодих вчених, яка об’єднує аспірантів. Раду очолює Тетяна Астахова, викладач кафедри гуманітарних дисциплін, аспірантка кафедри філософії Національної Металургійної Академії України. Оцінювання доробок молодих вчених відбувається за рейтингом: кількість публікацій наукових робіт, участь у тематичних конференціях, підготовка студентів до участі у цих конференціях, захист дисертацій та інше.
- У якому напрямку Ви працювали?
- Це історія та краєзнавство. Власне, цьому присвячена моя монографія «Український національно-визвольний рух на Катеринославщині та Херсонщині 1917-1930 рр.», яка вийшла у 2008 році. Монографія є спробою проаналізувати «петлюрівський» рух на тлі широкого селянсько-повстанського руху різного політичного спрямування Південноукраїнських губерній доби громадянської війни. Планую і надалі розвивати цей напрямок. Окрім монографії мав певну кількість публікацій у таких наукових виданнях як «Грані», «Дніпропетровський науковий альманах», «Вісник Дніпропетровського університету», «Наука, релігія, суспільство» та інші.
Владислав Дутчак уже брав участь у конкурсі у 2004 році, тоді також зайняв третє місце у напрямку філософії. Цього року представляв роботи з історії України. Вдруге взяте третє місце наш молодий вчений вважає гідною оцінкою, оскільки жовтоводцям доводиться змагатися із серйозними суперниками Дніпропетровська (Владислав Васильович ласкаво назвав їх «мастодонтами»). Зрозуміло, що молоді вчені регіонального центру мають набагато ширші можливості порівняно з так званою периферією, хоча б у можливості брати участь у різноманітних конференціях.
- Ваша думка, кому потрібна наука в Україні? Складається враження, що, порівняно із радянськими часами, увага держави до науковців значно послабшала, це так?
- Ви знаєте, багатьом наука потрібна. У нас в інституті цьому приділяють увагу. В інституті немає ніяких проблем із тим, щоб молодий вчений поїхав на якусь наукову конференцію.
- Тобто на це виділяються кошти?
- Так. Я знаю, що не в усіх вузах така ситуація, але в нашому до наукової діяльності позитивне ставлення. Рази два на рік ми їздимо на наукові конференції до різних міст України, у яких беруть участь або студенти, яких я готую, або я особисто. Тобто наш інститут дає можливість і викладачам, і студентам розвиватися. Участь у конференціях – це і цікаві поїздки, і розширення кола спілкування, і корисний досвід. Окрім того, що це відбувається за рахунок інституту, студенти ще й мають різні заохочення, як от, приміром, підвищення стипендії тощо. Традиційно на День інституту у лютому у нас також проходять наукові конференції.
- А як Ви вирішуєте питання видавництва наукових робіт?
- Видавництво? Це питання можна вирішити двома способами: витрати може взяти на себе інститут, а можна це робити за рахунок власних коштів. Я видавався своїми силами.
- Це дорого коштує?
- Так, на жаль, видавництво в Україні є надзвичайно дорогим. Наприклад, 3 тисячі 600 гривен коштує видання 50 примірників, а мінімальний наклад становить 100 примірників. Багато хто з моїх знайомих та друзів видається за свій рахунок, тому що видавництва вважають, що це просто не рентабельно. Це ж не жіночі романи! До речі, багато підручників, посібників друкується у Білорусі. Видаються там і класики філософії: Кант, Гегель та інші. Потроху з’являються такі видання і у нас. Але, на превеликий жаль, не у тому обсязі. Окрім того, дуже часто зустрічається неякісний переклад. Це дуже прикро.
- Яке практичне значення мають сучасні наукові дослідження?
- Наприклад, моя монографія може використовуватися школярами, студентами, аспірантами, викладачами у вивченні історії та краєзнавства. Я гадаю, що знання історії рідного краю нікому не завадять. Це, якщо говорити стосовно гуманітарного циклу, а щодо інших дисциплін, які викладаються у нас в інституті, то деякі наші молоді вчені мають і патенти, і цікаві винаходи, які цілком мають практичне значення.
На цьому завершуємо бесіду з молодим вченим Владиславом Дутчаком, хоча з розумною людиною, самі знаєте, завжди є про що поговорити… Ймовірно, вдасться колись поспілкуватися і з іншими представниками осередку науки нашого міста, ІП «Стратегія». Щодо розмови з Владиславом Васильовичем хочеться відзначити його простоту, і водночас інтелігентність, а ще приємну чисту українську промову. Віват молодим вченим нашого міста!
Розмову вела Людмила НОВОШЕВСЬКА.
|
