Згідно із текстами Нового Завіту, Вознесіння Господнє – день, коли Ісус Христос вознісся на Небо і сів «праворуч Отця». Ісус Христос явився своїм учням в Єрусалимі та звелів чекати пришестя Святого Духа. Він піднявся з учнями на гору Єлеонську, де востаннє благословив їх і вознісся на небо.

У Святому Письмі розповідається, що востаннє Ісус Христос промовив своїм учням: «Мир вам!», а потім дав останню настанову: «Ідіть і навчіть усі народи, хрестячи їх во ім’я Отця і Сина, і святого Духа, навчаючи їх зберігайте все те, що я вам заповів, і я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця світу».

Свідками вознесіння Христа були Богородиця та апостоли, про що докладно розповідається в Євангеліях від Марка та Луки і в Діяннях Святих Апостолів. Про вознесіння Ісуса Христа на небо євангелист Марко пише: «Ісус зібрав своїх учнів і сказав: Ідіть же по всьому світу та проповідуйте Євангеліє. Хто увірує, той буде спасенний, а хто не увірує, то буде осуджений. Ім’ям моїм виганятимуть бісів, на хворих будуть руки класти і добре їм стане. Господь же Ісус, промовивши до них так, вознісся на небо і возсів праворуч Бога-Отця».

Джерела трьох перших сторіч нічого не говорять про цей празник. Не згадує про нього й письменник Оріген (+ к.251), який вичисляє християнські празники у 8-й книзі свого твору «Проти Цельсія». Знавці обряду є тієї думки, що в перших трьох віках цей празник святкували разом з празником Зішестя Святого Духа.

В IV столітті празник Господнього Вознесіння стає загальнознаним. Історик Сократ називає його «всенароднім празником».

Празник Вознесіння звеличили своїми проповідями святі Іван Золотоустий, Григорій Ніський, Епіфан Кипрський, Лев Великий й інші. У IV ст. рівноапостольна цариця Олена поставила храм у честь цього празника на місці Христового Вознесіння, пише РІСУ.